Теорія автоматичного керування

Abstract

Автоматика (від грецького automatos) – галузь науки і техніки, яка охоплює теорію автоматичного керування, а також принципи побудови автоматичних систем і технічних засобів, що в них застосовуються. Розвиток автоматики тісно пов'язаний з розвитком машинного виробництва. Першими автоматичними регуляторами промислового призначення вважаються поплавковий регулятор рівня води у паровому котлі, винайдений І. Ползуновим у 1765 році, та відцентровий регулятор швидкості обертання вала парової машини, розроблений Дж. Уаттом у 1769 році. Період до кінця ХІХ ст. був часом, коли системи автоматичного керування розроблялися лише за інтуїцією винахідників. Тому у цей період було чимало невдач та катастроф на підприємствах, пов'язаних з їх застосуванням. Саме тому виникла необхідність розробки теорії автоматичного керування. Першими теоретичними роботами, що поклали її початок, є роботи Дж. Максвелла (1868 р.) та І.А. Вишнеградського (1877 р.). Максвелл, використовуючи диференціальні рівняння як модель регулятора Уатта,заклав математичні основи теорії автоматичного керування. Вишнеградський уперше дав загальне формулювання лінійної теорії регуляторів. На теперішній час неможливо уявити собі будь-яку галузь науки, техніки та побуту людства без застосування систем автоматичного керування. Зараз знайшло широке розповсюдження автоматичних систем стільникового зв'язку, керування рухом транспорту, енергетичних систем та ін.. Яскравими прикладами тріумфу автоматики можна вважати здійснення автоматичного польоту, посадки та роботи космічних зондів на Місяці, Венері і Марсі.