Інтеграція: діалектичне та догматичне її розуміння

Abstract

Світ, в якому ми живемо, досить розмаїтий. Даний факт свідчить про мінливість буття, його перманентний неспокій і розвиток. Та й сама етимологія слова «розвиток» означає випускання нового віття, пагонів, появу «гілля» з певної основи. Отож, розвитку не буває без змін, без появи все нових і нових явищ, які виходять за рамки існуючого. Тому втиснути нове в «прокрустове ложе» старого, редукувати нове до вже знайомого та звичного неможливо. Це означало б стагнацію, гальмування і, врешті- решт, припинення розвитку. Оце розвивання, викидання нових гілок ще називають диференціацією. Саме так, через диференціацію зародкових листків в утробі матері, з’являються органи плоду, якому з часом доведеться появитись на світ, щоб продовжити розвиток, який уже не припиниться аж до самої смерті. Якщо продовжити демонструвати розвиток на даному прикладі, то необхідно додати, що життєздатність організму, який є системою органів, забезпечується необхідними зв’язками між ними. І чим більше організм диференційований, чим більше в ньому органів і систем, тим більшою є необхідність інтеграції цих частин в єдине ціле. Отож, говорячи про інтеграцію, причому про будь-яку інтеграцію, про інтеграцію як таку, не слід залишати поза увагою, що диференціація та інтеграція – це дві сторони єдиного процесу.