Вчення Платона про ідеї як конкретно-історичне розуміння істини

Abstract

UA: У статті розглянуто теоретичні та практичні передумови становлення вчення Платона про ідеї. Зокрема перипетії пошуку умов істинного знання у його попередників: Парменіда, софістів, Сократа. Софісти вважали, що якщо не існує нічого, окрім наявного, то не існує нічого хибного. Все існуюче для них було істинним. Зазначено, що людина не може обійтись в процесі пізнання без чуттєвого сприйняття світу, але його недостатньо для істинного знання. Істинне знання безпосередньо чуттям не дається, тому що в останньому знаходить собі місце будь-який зміст. Сократ, відстоюючи об’єктивність істини, спільної для всіх, намагався віднайти її в розумі. Але якщо кожен буде шукати істину в своєму розумі, то невідомо – знайде він там істину спільну, єдину для всіх, чи знову кожен свою, суб’єктивну.

EN: The article deals with theoretical and practical prerequisites for the formation of Plato's doctrine of ideas. In particular, the vicissitudes of finding the conditions of true knowledge in his predecessors: Parmenides, Sophists, and Socrates. The Sophists believed that if there was nothing but the existing, then there was nothing wrong. Everything that existed for them was true. It has been stated that one cannot go through the process of cognition without the sensory perception of the world, but that it is not sufficient for true knowledge. True knowledge is not given directly to the senses, because in the latter any content finds its place. Socrates, in defending the objectivity of truth shared by all, tried to find it in his mind. But if everyone will seek the truth in his mind, then it is unknown - he will find the truth there in common, one for all, or again each his own, subjective.