Від структурної лінгвістики до семіологічної філософії: історико-філософський аналіз

Abstract

UA: У статті показана еволюція поглядів щодо тлумачення мови, як універсального методу, який так чи інакше впливає на філософський дискурс. Відмічено, що вже у надрах структурної лінгвістики (Ф. де Соссюр, Р. Якобсон та ін.) сформувався семіологічний підхід дослідження мови, що заклав умови для подолання методологічного суб’єктивізму попередньої науки та філософії. Підкреслено, що мовна структура є не просто пояснювальною конструкцією; вона, виокремивши у собі множину певних метафізичних опозицій, прагне подолати їх та вийти за межі емпіричних досліджень. За її допомогою виникає можливість розглядати психічні і духовні феномени як такі, що не виводяться каузально з фізіологічних процесів, а навпаки, «внутрішньо запрограмовані», тобто створюють певні структури (Е. Гуссерль), що спричинює виникнення різноманіття грандіозних спекулятивних теорій у блоці гуманітарних наук, які прагнули наукової суворості та оновлення власної методологічної рефлексії, апелюючи до систематичності та об’єктивізму структурної лінгвістики закладаючи тим самим засади семіологічної філософії. Охарактеризовано особливості семіологічної філософії, а саме: зародження діадичних та тріадичних моделей структуралістів і постструктуралістів з їх репрезентативністю часово-просторових опозицій; неможливість хронологічного розрізнення структуралізму та постструктуралізму та їх поєднання у єдиний спосіб філософування; пропонування концептуального апарату пошуку нової форми раціональності (т. зв. «формальної раціональності»), яка припускає безліч актуалізацій у «вербальному психоаналізі» (Ж. Лакан), літературознавстві (Р. Барт), «структурної епістемології» М. Фуко, антиметафізичних демаршах Ж. Деріда і Ж.-Ф. Ліотара та спробах «симулякризації дійсності» Ж. Бодрійяра.

EN: The article shows the evolution of views on the interpretation of language, as a universal method, which in some way influences philosophical discourse. It has been outlined that semiotic approach to the study of language was formed already in the depths of structural linguistics (F.D. Sosyur, R. Jacobson, etc.), which laid the groundwork for overcoming the methodological subjectivism of prior science and philosophy. It is emphasized that the linguistic structure is not just an explanatory construct; it, having isolated a set of certain metaphysical opposition, seeks to overcome them and go beyond the limits of empirical research. With its help it is possible to consider mental and spiritual phenomena as such that are not deduced causally from the physiological processes, but rather "internally programmed", that means that they create certain structures (E. Husserl), which causes the emergence of a variety of spectacular theories in the block of humanities, who sought scientific rigor and renovation of their own methodological reflection, appealing to the systematic and objective approach to structural linguistics, thus laying the foundations of semio logical philosophy. Characterized by the peculiarities of semiotic philosophy, namely: the origin of dyadic and triadic models of structuralists and post-structuralists with their representativeness of time-space opposition; the impossibility of chronological distinction between structuralism and post-structuralism and their combination in a single way of philosophizing; offering a conceptual apparatus for finding a new form of rationality (the so-called "formal rationality"), which implies a multitude of actualizations in "verbal psychoanalysis" (J. Lakan), literary criticism (R. Bart), "structural epistemology" M. Fuko, anti-metaphysical demarches J.Derid and J.F.Liotara and attempts to "simulacrizationof reality" by J. Bodriyar.